Глобальні проблеми життєдіяльності людства (лекція)


Глобальні проблеми – це проблеми існування і майбутнього людства. Як і проблеми буття людини, глобальні проблеми необхідно розглядати в трьох аспектах:

-          забезпечення фізичної території життєдіяльності людства;

-          розбудови і перебудови інтелектуальної сфери його діяльності;

-          розбудови і перебудови духовної сфери.

Всі три аспекти мають дві сторони – внутрішню і зовнішню. Зовнішня відповідає призначенню людства, внутрішня – розбудові суспільства під призначення людства і задачі, що виникають при цьому.

Важливою обставиною, визначальною у формуванні глобальних проблем, є перебудова зовнішнього середовища, що відіграє роль помешкання, під запити і задачі людства, а саме – під розбудову ноосфери. Ноосфера з часом набуває вагомості можливостей інших сфер життєдіяльності планети, таких як літосфера, гідросфера, атмосфера, іоносфера, магнітосфера та тому подібне (мається на увазі, що до перерахунку ввійшли лише ті, з якими активно взаємодіє людство).

Згідно з принципом Короленко-Кюрі більш потужний процес переформує під себе більш слабкий. Доки людство знаходиться в «дитячій» стадії розвитку його буття повністю визначається природними процесами в яких людство відіграє роль ланки одного з біоценозів біосфери. Але за останні сторіччя в своїй розбудові людство вийшло за межі біосфери створивши своє власне помешкання – ноосферу, частиною якої є значна частина біосфери.

Розглядаючи важливість і взаємовплив різних сфер буття людства варто також пам’ятати про послідовність розбудови живих систем, яка у відношенні до людства може бути представлена як «монада планети» - «монада біосфери» - духовна конструкція (тіло) – інтелектуальне тіло – фізичне (біологічне, соціальне). Найбільш варіативною є остання складова, оскільки задачі людства лежать безпосередньо в фізичній «оболонці» Всесвіту (точніше планети, і більш широко, Сонячної системи). В часовому відношенні ці проблеми можна назвати «тактичними» на шляху «стратегічного» сходження людства.

Зрозуміло, що, за важливістю, першочерговими мають бути «духовні» проблеми, за ними інтелектуальні і останніми, ті проблеми, які нині розглядаються як «глобальні». Але виходячи із загально-усвідомлених проблем будемо спочатку говорити про фізичні і можливо їх наслідки, а потім про інтелектуальні і духовні як першопричинні.

Згадаймо вислів: пустелі земній передує пустеля душі.

Нинішні, або фізичні, глобальні проблеми можна розділити на:

-          самовідтворення і життєздатність;

-          помешкання і ресурсної бази;

-          життєдіяльності і її організації;

-          мети і безцільності життя;

-          зовнішніх впливів.

Розглянемо деякі з них.

Мабуть найважливішою складовою у рішенні якої завгодно задачі на рівні суспільства є його самовідтворення і життєздатність. Суспільство без самовідтворення приречене на самознищення. Самовідтворення суспільства можливе лише двома шляхами: через сім’ю і «зграю-табун». В сучасному суспільстві практично зруйновано інститут сім’ї, головним пріоритетом  якої стали не діти, а фізіологія, статеве насолодження, якому формальна сім’я лише заважає. В той же час всі засоби масової інформації перетворили секс в «товар», в продукт продажу  і купівлі і, по-суті, руйнуючи знищують культ сім’ї, програмуючи людство на самознищення.

Для стійкості сім’ї необхідно змінити стан суспільства таким чином, щоб людина залежала від того є у неї діти чи немає. Заробітні плати і пенсії мають бути удвічі-тричі більші у тих у кого не менше двох дітей.

В США провели цікавий експеримент: крисі вживили електроди в ділянку мозку відповідаючу за задоволення. При замиканні електричного ланцюга при нажатті «ричала-педалі» криса отримувала «імпульс задоволення». Її навчили як це зробити, після чого вона відмовилась від води і їжі, лише нажимала на педаль до тих пір поки не здохла.

«Задоволення» може бути різним, але експлуатуючі його можна заробити непогані гроші. Прикладом може бути «ігроманія» в основі якої лежить «інстинкт» мисливця.

В первісному біологічному відтворенні важливу роль грав «правд» - біологічне «плем’я», як в період пропаганди «інтернаціоналізму» і глобалізації всіх процесів буття людства не має ніяких шансів на поновлення, хіба що при катастрофічній руйнації ноосфери до стану первісного суспільства. Є ще один варіант відтворення – штучного вирощування людей, як курей на птицефабриці, або «біороботів», бо штучне вирощування може дати людині лише перші три тіла: біоенергетичну матрицю, білотілої при навчанні, ментальне (програмне) тіло. Якщо так станеться, можливо тоді справдяться пророцтва Іоана Златоуста, що вкінці існування людства люди будуть, як «вівці» і пастухом у них буде Христос.

В розвитку сім’ї і людства існує досить не проста «не гуманна» проблема. Зміни в зовнішньому середовищі «вимагають» змін у самій людині, збільшується кількість мутацій і «неповноцінних», не життєздатних дітей. Завдяки «дослідженням» науки людство надає можливість «існування» (не жити!) таким дітям і можливостей подальшої їх репродукції. В системі, яку називаємо «людством» накопичується «помилка». При досягненні «критичної маси» помилок може початися незворотний процес «розпаду» людства. В біосфері «помилки», нежиттєздатне, вимивається. На жаль, людство в своєму «гуманізмі» прирікає не лише не життєздатне на «існування», а й себе на самознищення.

По суті «сім’я» збереглась лише там, де «цивілізаційне розтління і розпуста» не торкнулись людини. Але з часом і в тих країнах, які затягне західна цивілізація у вир «дерьмократії» (не плутати з поняттям величі Людини з високої літери), відбудеться те про і в вимираючих країнах населених білою расою.

В даному випадку до «неповноцінності» дитини необхідно підходити дуже обережно, маючи на увазі що неповноцінність не стільки фізична, скільки інтелектуальна і духовна. Більш прагматично неповноцінність може бути визначити як неможливість створити і забезпечити власну територію життєдіяльності.

Самознищення людства можливе  і за інших причин. Одною із таких причин є відповідність зовнішнього середовища потребам людства. Цю відповідність нині називають екологією, або «вченням про дім». Сучасна екологія вивчає вплив забруднень на життя людини: фізичного, енергетичного, шумового, хімічного, ядерного. Кожне з них дуже шкідливе перш за все тим, що змінює природне середовище в якому сформувалось людське тіло. Згідно з тим же принципом «Короленка-Кюрі» в середовищі що змінюється, має змінитись і тіло людини. Генетичні зміни людини відбуваються десятками поколінь і «не встигають» за змінами в середовищі. Тож, якщо людина хоче зберегти життєздатність, вона має зберегти зовнішнє середовище. На жаль, капіталістичне суспільство не лише не здатне на це, воно через прагнення хижацького збагачення здатне лише зруйнувати все існуюче. І головну роль в цьому відіграє світова фінансова система як засіб привласнення не лише праці людини, а й її розуму, її душі.

Все, на що здатна сучасна молодь планетарного суспільства, це навести порядок у власній «хаті» шляхом скидання «сміття» в сусідню. Але від цього сміття на планеті не зменшується і очікуваний фінал буде тим же самим.

Ще на початку ХХ сторіччя американський президент Джеферсон сказав: час гармат відійшов в минуле, настає час долара. Хто володіє фінансовою системою, той володіє світом.

Щоб фінансово-банківська система не працювала на власне збагачення вона повинна бути «державною» і побудована таким чином, щоб її зростання було можливим лише при пропорційному зростанні виробництва (в плані розбудови території життєдіяльності людства) при обов’язковому обмеженні «не нашкодити».

При існуванні приватних банків вони працюють виключно на власне збагачення, як ракова пухлина знищуючи при цьому організм.

Неможливість пристосування людини до змін в «помешканні» (в зовнішньому середовищі) суспільство «компенсує» створенням штучного «середовища» у вигляді сучасного комунального середовища. Це середовище дозволяє підтримувати параметри життєздатності, але воно саме не життєздатне, воно – мертве. Без підтримки людиною воно миттєво починає руйнуватись. В той же час це «мертва» оболонка займає все більшу і більшу частину біосфери, руйнуючи джерело живлення людства взагалі.

Штучне комунальне середовище може створюватись із природних матеріалів і синтезованих людиною. Якщо перші «знайомі» людському організму, то другі для нього «пришельці» від яких має захистити імунна система. Звідси численні «діатези», алергії і т.д.

Жива природа нагадує піраміду в основі якої найдрібніші істоти, а зверху – людина. Кожного року з планети зникають тисячі видів рослин, комах, більш організованих істот, що нагадує знищення плит із основи піраміди. В один чудовий момент вся піраміда розвалиться. Питання лише в тому, коли?

Лимон дуже корисний, коли не достає вітаміну «С», але для організму, відпрацьованого десятки поколінь – він водночас «пришелець», він ворого, який може викликати «опір».

До проблеми «помешкання» необхідно також віднести зміну параметрів електромагнітного випромінення, зміну концентрації елементів-атом, зміну кліматичних, геофізичних та інших параметрів.

Зміна параметрів помешкання «особливо гостро» постане при виході людини за сферу дії планети (~106 км) при освоєнні інших планет та їх супутників з їх глибоко відмінними параметрами від земних. Зміна «частот» може бути настільки небезпечною, що, можливо, окрім короткочасних експедицій, людство не зможе існувати за межами Землі.

Наступна група глобальних проблем пов’язана з територією життєдіяльності (ТЖД) як окремих людей так і їх об’єднань в окремі спільноти. Зважаючи на те, що кожна людина, кожна соціальна група, кожен етнос і кожна держава прагнуть до збільшення власної «території життєдіяльності», безконфліктне існування людства неможливе. Розширення власної ТЖД на поділеній території можливе лише шляхом агресії: збройної, інформаційної, духовної, фінансової, культурної, світоглядної.

ТЖД не є стабільним утворенням і має розглядатися в трьох аспектах:

-          її розширення для перспектив росту;

-          захисту від конкурентів;

-          підтримки функціональному стані.

Розширення ТЖД в консервативному середовищі можливе лише шляхом агресії (війни видимої чи невидимої) в окремих сферах життєдіяльності чи по всій ТЖД (мається на увазі не лише фізична територія а й інтелектуально-духовна);

Захист ТЖД також може бути видимим за допомоги силових інституцій та інших «імунних» систем держави, а також невидимим, організованим і стихійним, або «патизансько-терористичними» методами;

Підтримка ТЖД – це підтримка імунних систем держави чи інших суспільних організацій (як і людини зокрема) на рівні конкурентів.

Всі три аспекти можливі при наявності ресурсної і людської бази. Але, якщо раніше ділився простір власної планети, то експансія людства за межі Землі призведе до проблем подібних періоду колоніалізму.

Але, якщо раніше у кожної країни, як і у етнічної людини, були можливості прямого протистояння і захисту власної ТЖД, то з виникненням всесвітнього павутиння грошей і підпорядкованій їй інших павутин (інформації, псевдокультур-збагачень, і споживацько-фізіологічних, релігійних і просто чисто фізичних: енергетичних, продовольчих, ресурсних) все від країн до окремих членів суспільства переформатовується під єдині правила співіснування в суспільстві з чітко розподіленими функціями і пріоритетами. І якщо ти не згоден з існуючою системою, то вона тебе просто розчавить. Єдиною альтернативою протистояти системі – це боротьба проти неї будучі її частиною (щоб система тебе не розпізнала).

Ніщо і ніхто не зможе відчувати себе в безпеці в ІІІ-му тисячолітті до тих пір, поки стан планетарного суспільства не відповідатиме запитам етносів і більшості членів суспільства, до тих пір один чи кілька кланів-паразитів (чи етносів-паразитів) диктуватимуть, користуючись власною мережею-павутиною волю іншим етносам.

Дана альтернатива отримала назву «тероризм». Розростання світових комунікаційних тенет пропозиційно  збільшуватиме, загострюватиме проблему «тероризму». Особливо вразливими будуть місця великого скупчення людей і комунікації, що забезпечують їх життєдіяльність (великі міста, підприємства, місця відпочинку і культові споруди). Небезпека може стати настільки значною, що більшість «великих» за розмірами і кількістю людей просто зникне, як колись зникли динозаври, уступивши місце невеличким але більш життєздатним ссавцям.

Прикладами життєдіяльності в майбутньому можуть бути міста-мегаполяси. Якщо їх залишити хоча б на день-два без води чи електрики, як вони відразу перетворяться в туалети-смітники, а якщо на кілька днів – з них мешканці почнуть розбігатись як пацюки з тонучого корабля.

Вберегти від «терориста-паразита» може лише інформаційна прозорість системи і її життєздатність при мінімумі залежності від ресурсних потоків ззовні. Це має бути «суперсучасний хутір», в якому весь уклад функціонування будується на принципах кругообігу ресурсу з використанням електричного приводу Сонця шляхом створення одного чи кількох біоценозів з елементами технологій ІІІ-го тисячоліття. Зрозуміло, що в межах хутора «комп’ютер» не зробиш, а тому мешканці таких хуторів впоравшись зі своїми функціями в хутірських «ценозах» будуть виїзжати на кілька годин попрацювати кілька годин на централізованих підприємствах по виробництву складних речей та по підтримці функціонування комунікацій загального суспільного призначення. Теж саме стосується сфер навчання і відпочинку. Найважливіше в суперсучасному хуторі неможливість появи незнайомого «агента» (всі знають один одного) і незалежність функціонування. Ще однією перевагою суперсучасного хутора буде його «екологічність», бо в «ценозах» продукти життєдіяльності однієї ланки слугують «їжею» наступній по замкнутому колу.

Наступною проблемою стійкості екосистем є проблема комунікацій. Особливої гостроти ця проблема набуває при централізації комунікацій. Якщо система залежить від одного ресурсного каналу, то його руйнація, цілеспрямована чи природно-стихійна, миттєво (в рамках часу існування) веде до руйнації системи і втрати життєздатності (або до інших негативних наслідків). Зважаючи на принцип «відповідності часу життя системи часу виконання задачі» необхідно говорити що час на ремонт системи (комунікації)  має бути менше часу втрати системою життєздатності. Розглядаючи життєздатність мегасистем (мегаполісів, мегакомунікацій та т.п.) маємо прийти до раніше сформульованого висновку: майбутнє за суп сучасними хуторами обладнаними як централізованими так і автономними системами забезпечення життєдіяльності.

Проблема помешкання людства тісно переплітається з проблемою оптимальної (на даний момент максимально допустимої) щільності (густини) народонаселення. З біології відомо що той чи інший вид фауни і флори на даній території регулюється ресурсною базою. Більше зайців – більше вовків; з’їли зайців – загинув надлишок вовків. Система набуває стабільно-коливального стійкого характеру. Людство, розростаючись чисельно і споживаючи без відновлення природні ресурси, знищує фізичну територію власної життєдіяльності прирікаючи себе на самознищення. Виходом із даної ситуації може бути регуляція чисельності населення зі зменшенням його щільності до оптимальної, або збільшення ресурсної бази до необхідного рівня на даний час.

Перший шлях, шлях саморегуляції чи примусової регуляції, зовнішньої, вважається негуманним, і на даний момент розглядається єдиний варіант – зовнішньої експансії від використання земних ресурсів до використання ресурсів Сонячної системи. На Землі має залишитись «золотий міліард» людства, решта – переселитись на штучно створені поселення в космосі та на інші планети. Перед людством постає проблема колонізації космосу, а з нею нові глобальні проблеми, найважливішою серед яких є етична. Справа в тому, що вважаючи все навколо «живим і розумним» ми повинні чітко усвідомлювати дві речі: у Всесвіті не існує нічого не призначеного для чогось як і території не зайнятої іншим життям і іншим розумом. Етнічність питання в тому чи маємо ми право (якщо ми гуманні божі створіння) претендувати на території зайняті іншими формами життя і розуму? Більш широко питання звучить наступним чином: Чи зможе людство стати і бути, в принципі, ланкою не стільки земних, скільки космічних біо- і ману ценозів! І, друге, людство є часткою, розбудовою живої, розумної планети Земля, а тому прогнозувати можливість його життєдіяльності за межами сфери дії планети (її життєдіяльності) на даний момент ми не можемо.

Не існує процесів без «коливальної компоненти» (без побічних ЕІП) між W і U. Тож, говорячи про ЕΘ, не можна не враховувати ±ΔЕ (до 15÷18%) і відповідні циклічні зміни клімату планети.

Проблема «розумності» підсистем: де оптимальне значення пошукової розумності людини: дурень нічого не може (окрім шкоди), а розумний небезпечний своїм баченням і своїми планами, що також можуть привести до руйнації системи (стохастична частина в системі може перевищити критичну межу – по відношенню до ядра, до стабільної частини). Детерміновани, стабільна частина підсистеми, що не є складовою ядра «системи» виступає як стохастична і відіграє роль руйнівної компоненти.

В народі кажуть: нове – це забуте старе. Згадаймо будову трипільської, та започаткованих нею шумерської і етруської цивілізацій в яких центральне місто-держава промислового призначення оточувалась хліборобними селами, хуторами тваринницького виробництва. Саме така організація забезпечення стійкості і життєздатності тогочасного суспільства. На сучасному рівні подібна організація: центри промислового, адміністративного характеру оточуються центрами освіти, виховання, культури навколо яких житлові масиви-хутори рознесені рівномірно в просторі і на ~2/3 незалежні від центру.

Існують два шляхи руйнації чисельності того чи іншого біорізновиду: природній і свідомий. На відміну від біосфери по відношенню до людства природній не діє по причині того, що що людство перестало бути ланкою планетарного біоценозу. Людство не пристосовується під середовище, а змінює середовище під себе; на жаль не розбудовуючи життя при цьому, а знищуючи його. «Свідомості» для життєстверджуючої саморегуляції теж не достає. Ті, хто усвідомлює небезпечні наслідки зростання чисельності людства, втілюють у життя варіант «золотого міліарна», до якого відносять себе і своїх дітей, але не тих «лишніх» 80% населення планети яке має «піти» з планети назавжди.

Згідно з принципом Короленка-Кюрі людство вийшовши з космосу має змінитись кардинально у відповідності до умов нового помешкання, а саме: невагомості, вакууму, сонячної і космічної радіації. Пристосувавшись до нових умов людина має перетворитись у космічного дракона. За відсутності сили тяжіння кращим видом руху стає рух плазуна, тож ноги-кінцівки мають атрофіруватись. В штучній атмосфері (якщо залишається механізм дихання) ще одним механізмом пересування стають перепонки-крила під кінцівками-руками. Людина набуває властивостей і можливостей «драконів вічності», «зміїв ночі», що спустились і навчали людство (з книги «Дзіан»).

Ще однією проблемою розширення ресурсної бази людства є земне використання позаземних ресурсів: енергії і речовини. Нині презентується багато проектів про транспортування сонячної енергії із-за меж Землі, Не, з Місяця, інших ресурсів. І це при тому, що вчені-фізики розуміють: кожен додатковий кіловат по відношенню до потоку Сонячної енергії на Землю підвищуватиме середньо планетарну температуру поглиблюючи проблему «глобального потепління».

Людина, в принципі, не має права вирішувати і змінювати природні процеси, не знаючи і не розуміючи наслідків власного втручання.

По суті, коли говоримо про «нестачу» чи «вичерпання» ресурсів, мова йде не про зникнення тих чи інших мінералів, а про їх розсіювання і переведення ресурсу з функціонального в не функціональний стан, в «сміття». Мова про те, що всі ресурси, які використовує людство, мають носити характер самовідтворення, мають бути ланками ресурсоценозів і біоценозів, енергоценозів, ману ценозів… Людство, вирішуючи ті чи інші проблеми сьогодення, завжди має будувати всю свою життєдіяльність на принципах будови живого розумного Всесвіту, перш за все на принципі «енергоінформаційної пари», яка по відношенню до людства має втілюватись у вигляді «ценозів».

Говорячи про ресурсну базу неможливо обійти питання «ГМО» - генетично-модифікованих продуктів. Призначення генетично модифікованих продуктів – нагодувати людство при виснаженні природних біоценозів або їх нездатності прогодувати все зростаючу популяцію людства. На перший погляд це дуже гарне рішення непростої проблеми. В дійсності проблема ГМО нагадує проблему насичення великого масиву споживачів маленькою «ложкою». Краще користуватись «великою», але!... Горщик земного ресурсу від того не збільшується, просто «борщ» зникає, вичерпується швидше. Крім того все те, чого не існує в природі, що створено людиною штучно, є не стійким і не оптимальним; більше того – руйнівним по відношенню до оптимально-збалансованих природних процесів.

Збільшити ресурсну базу можна іншим шляхом, а саме: не втручаючись в природні процеси створити умов для покращення життєдіяльності існуючого; наприклад, використовуючи для цього пустелі (в основному створені людиною), гори, частину водного простору і сонячну енергію.

Говорячи про використання «нетрадиційних» джерел енергії майже ніхто не говорить про наслідки втручання в природні процеси. Можна наставити безліч вітряків і зупинити, забравши кінетичну енергію, перетворюючі одні території в болота, а інші в пустелі, можна перегородити шлях Гольфстріму – а потім замерзне Європа і тому подібне.

Важливою особливістю всіх «ценозів» є те, що кінцевий продукт життєдіяльності попередньої ланки слугує продуктом споживання наступної. В природі відсутнє питання «сміття» (сміття створює людина, розірвавши природні ценози своєї життєдіяльності).

Одним із надзвичайно поганих наслідків вживання генетично-модифікованих продуктів є руйнація, переформування самої генетичної основи людства (і не лише!). згідно з принципом Короленка-Кюрі генетично-модифіковані продукти не можуть не вживати не природні геноми і не лише на рівні генетики, а й на рівні інформаційного обліку і співіснування всіх представників біосфери і планети в цілому.

Інформація, як і енергія може переноситись двома шляхами: речовинним, структурованим об’єктами (потенціальна І), або генетичним шляхом, і «хвильовим», або «кінетичним». В останньому випадку «інформація» приходить, немов би нізвідки, хоча в дійсності переноситься умовно, хвилями в вакуумі. Прикладами можуть бути апаратура Фоля, ефекти Казначеева, Липичева, Бакстера, Блитсова та інших.

Ще одним прикладом є цікавий експеримент англійських біологів, які нагодували здорових корів попелом спалених хворих корів, і ті «несподівано» також захворіли на «сказ».

Людство, як і кожна інша «система» чи «об’єкт» у Всесвіті, проходить три етапи: дитинство, зрілість і старість. Наприклад дитинство дерева відрізняється тим, що приріст набагато перевищує те, що «засихає», у зрілому віці «приріст» і «сушняк» вирівнюються, і коли засихає більше «приросту» дерево гине. Причиною засихання може бути закінчення часу рішення задачі, вичерпання ресурсів, зменшення і руйнація ТЖД, або ж зміна її параметрів за межі життєдіяльності.

Приймаючи гіпотезу про «дитяче-шкільний» вік людства необхідно звернути увагу на характер його діяльності: забезпечуючи власну життєдіяльність, людство весь час займається «моделюванням» природних структур і процесів, використовуючи його для рішення все більш складних задач і питань що виникають в процесі його зростання та еволюції. Не існує жодного модельного творіння людства, аналога якого б не існувало в природі. Окрім питання «сенсу і мети» подібного навчання-моделювання виникає не одна глобальна проблема людства. Одною із таких проблем, на які ще мало хто звертає увагу є  інформаційний розрив між тими, хто здатен бути в русі новітніх технологій і тими, хто «в принципі» не здатен освоїти сучасний потік інформації і отримати необхідну кваліфікацію. Людство немов би розділилось на творців і користувачів, на категорії населення що потребують різних методів освіти і виховання.

Проблеми інтелектуального розвитку людства не обмежуються проблемами моделювання-навчання. До найважливіших проблем інтелектуального розвитку людства необхідно віднести

-          вихід людства в космічних інтелектуальний простір, перщ за все через біопланетарний «інтернет», через «підсвідомість»;

-          порозуміння з іншими формами організації життя і розуму в рамках рішення спільних задач захисту і розбудови спільної, але з різними нішами життєдіяльності, ТЖД;

-          усвідомлення своєї ролі в еволюції Всесвіту і задач покладених в майбутньому на людство.

Ведучи розмову про проблеми, що можуть об’єднати, маємо не забувати про проблеми, роз’єднують людство. І перш за все, це проблеми збереження, розбудови і захисту не лише фізичної, але й інтелектуально-духовної територій. До цих проблем відносяться: проблема світогляду, частиною якої є проблема релігій, проблема мов (кожна мова дається тому чи іншому етносу не просто так, а для рішення конкретного класу задач, свого роду дається, прививається «геном» мови), проблема міжвидової (міжетнічної) боротьби розуму за ТЖД. За тим же принципом Короленка-Кюрі сильніша мова (не краща і не необхідніша), або переформатує інші під себе, або зруйнує їх.

Свого часу К.Е.Ціолковський говорив, що розмірковуючи над майбутнім людства, він бачить людство в дитячому віці, а Землю «колискою» людства.

Для того, щоб стати вчителем необхідно спочатку побути учнем. Щоб стати творцем «Світів» необхідно спочатку вивчити те, що уже зроблено до тебе.

Особливістю цього навчання є те, що досліджуючи і освоюючи нові горизонти знання, людина «ламає», «руйнує» уже існуючі зразки.

Нині «часто-густо» можна почути розмови про проблему дітей «індіго» з дещо іншою аурою ніж у звичайних людей. Ось тільки досвід навчання говорить про те, що відсоток дітей, здатних ходити «за горизонт» практично не змінюється. Можливо проблема в іншому – в зміні програмного забезпечення під нові задачі (в межах можливостей «комп’ютерів» сталої архітектури).

Займаючи в космосі ту чи іншу інтелектуально-ресурсну нішу, маємо подивитись, чи хтось інший не претендує на неї. Конфліктні ситуації виникають лише на спільній території життєдіяльності. Шукаючи подібних собі в космосі ми можемо нагадувати «Красну Шапочку», що прийшовши до лісу кричить: відгукніться, Я прийшла! Зрозуміло, що швидше за все на цей голос прибіжить «сірий вовк».

Ще однією, дуже важливою, глобальною проблемою є екологія інтелектуального простору. Нині інтелектуальний (як і інформаційний простір в цілому) настільки заповнений «інформаційним сміттям», що надзвичайно важко знайти голку істини в кучугурах непотребу; того, що безперервно продукується і продукується без яких би то не було обмежень. Зважаючи на те, що поле свідомості людини обмежене і на ньому кожної миті «сіють» непотріб, програмуючи і зомбіюючи людство, важко знайти вільну ділянку для «вічного, розумного, доброго». Як убезпечити людську свідомість і людську душу від «цунамі» інформаційного, але чітко спрямованого, інформаційно-інтелектуального мотлоху?

Не менш важливою проблемою інтелектуальної сфери людства стає проблема освоєння нових горизонтів будови живого, розумного Всесвіту. Освоївши «наукові кімнати» першого поверху, маємо вийти на поверхи вище, щоб знати і розуміти більше, бачити далі. Маємо навчитись в безмежжі буття бачити і відстежувати головні чинники і напрямки буття. При незмінній доступній (в межах засіяного поля свідомості) інформації важливіша та яка відповідає більш високому «поверху» організації і змісту задачі, що вирішується.

Піднімаючись по рівнях організації Всесвіту (і відповідно по горизонтах все вищих енерго-інформаційних приводів життя і розуму) маємо навчитись моделювати їх і використовувати. З цим процесом пов’язана наступна інтелектуальна проблема: чи може взагалі наш розум сягнути інші горизонти, а свідомість – усвідомити нові аспекти буття і навчання?

Ще одним блоком глобальних проблем є проблема духовного людства. Вирішуючи свої, прагматичні людські проблеми,  маємо весь час пам’ятати, що ми лише зовсім невеличка частка розумного живого Всесвіту.  Свого часу І.Христос казав, що найважливішою заповіддю людського буття має бути: «в кожному випадку поступай з іншими так, як ти бажаєш щоб поступали з тобою». Нині, і для майбутнього цей постулат набуває більш широкого і глибинного, космічного змісту: живи так, щоб ні словом, ні дією не нашкодити живому розумному Всесвіту! Зроби все можливе для його розквіту, для його осяйного майбутнього! Все має бути спрямоване на життя і во ім’я життя!

Пам’ятаймо також, що третьою не менш, а ще більше важливою за дві попередні складові є духовна сфера буття людства, його ТЖД. Але в цьому дуальному світі боротьба за власну ТЖД не може бути відстороненою від загальних проблем загальна сфера нашого буття.

Попавши в незнайомий ліс – людина, знаючи все про життя і будову рослин заблудиться в «трьох» соснах. А інша, не знаючи досконало «населення» лісу, але піднявшись над лісом побачить де просіка, де ручай, де гора, а де болота, потім, зустрівши їх у лісі, відразу зорієнтується і ніколи не заблудиться.

Згадаймо ще раз крилатий вислів: «пустелі земній передує пустеля душі».

Найбільш поширеною областю духовного життя людства є релігії. Світові релігії існують приблизно стільки ж, скільки існують етноси (в середньому близько 2000 років). Кожна релігія, як і людина, переживає три стадії: становлення-дитинства; розквіту-зрілості і старості-згасання. Якщо нових «гілок» що з’являються і ростуть, більше ніж засихаючих, дерево росте і розвивається. Коли ж навпаки – засихає і гине. Теж саме відбувається із релігіями. Нині все більше ознак, за якими в діючі світові релігії в найближчі сторіччя відійдуть в минуле і на зміну їм має прийти нова, світова релігія. Від її змісту і наповнення багато в чому залежатиме майбутнє людства.

Коли мова йде про проблему «віри» (релігій, віросповідань) необхідно дивитись на дану проблему глибше, а саме через призму колективних суспільних явищ і процесів в царині емоційно-психічного налаштування під конкретну меті. В деякій мірі аналогом може бути ефект намагнічування заліза, лазерні ефекти та тому подібне.

Саме з цієї сторони постає вічна проблема «добра» і «зла», проблема полярності і дуальності існуючого. Людина піклується про культурні рослини і свійських тварин, розводить і культивує їх щоб з’їсти, зберегти тим самим життя своє і своїх дітей. Але вбиваючи і поїдаючи їх вона виступає в ролі «сатани», якому навіть «душу продати» не можна. Те що є «добром» для неї, те «зло» для істот, яких вона вбиває і використовує.

Проблема «добра» і «зла» може і повинна розглядатись лише під кутом зору розквіту і розбудови живого, розумного Всесвіту. Все, що може нести шкоду життю нині чи в майбутньому маємо сприймати як «зло», те що захищає і розбудовує життя – як «добро».

Аналогічну проблему людство має вирішувати при перегляді морально-етичного кодексу. Якщо перші морально-етичні кодекси (відомі людству) Шумерії, юдитського народу були чисто місцевими, в яких все, що знаходилось за етнічною територією не розглядалось ні з людських, ні божих цінностях, то уже І.Христос (слідом за Буддою) розповсюджує етичні норми на все людство. І хоча пройшло з тих пір дві тисячі років і нинішнє суспільство до непізнаності змінилось в порівнянні з тогочасним, людство перекручуючи і перероблюючи заповіді і вчення Христа живе за туєю ж Біблією. На разі проблемою для людства стає розробка і дотримання нового Морально-етичного кодексу, в якому після головної заповіді любові до Всевишнього, наступною має бути незаперечна всеоб’ємлюча любов до Всесвіту, до всього створеного Всевишнім!

Духовна сфера людства будується двома шляхами: від Всевишнього до людини і від людини до Всевишнього. Відторгаючи перший шлях людство розбудовує свій світогляд і відповідності до потреб тіла, не тіло обслуговує душу, а душа стає придатком до фізіології. Головною цінністю в нашому світогляді стає не Бог, а людина і її «цінності». Будуючи своє світосприйняття і свій світогляд від людини, суспільство «створює-породжує» «егрегорів-богів», наділених недоліками самого суспільства. Але це не «Шлях Даний», визначений людству Всевишнім. Це шлях учня, який замість виконання уроків біжить гуляти на вулицю. З відповідними наслідками. Проблемність даного шляху і в тому, що оберігаючи умовні цінності особи (не особисті!) «демократичне» суспільство доводить ситуацію до абсурду, поширюючи територія індивіда до меж планетарних (зрозуміло не без користі для тих, хто про це волає). В дійсності людина має бути головною лише на своїй території життєдіяльності, а, виходячи за її межі,  має керуватись нормами моралі і єтики оптимальними для даного суспільства.

Звичайно проблема духовного зростання людини не вичерпується згаданими вище. Вони швидше узагальнюють багато інших, більш дрібних, але дуже важливих у божому становленні людини. Духовна сфера людського буття потребує такого ж постійного живлення, як і людське тіло. Казав Христос: «Що споживаємо, такі і ми»! споживаючи м’ясо тварин, ми, бажаючи того чи ні, в деякій мірі становимось самі тваринами. Споживаючи емоції, бажання, відношення до світу через фізіологію тіла, опускаючись до тваринного існування ми наповнюємо свій духовний Всесвіт   найбруднішим мотлохом. Чим має жити душа людини на шляху до Горнього, до Вишнього – нині стає чи не найважливішою проблемою нашого буття. Проблемою що лежить в площині суспільного буття, в зміні і становленні суспільних егрегорів (богів знизу, «рукотворних» богів), і вихованні нового відношення до Всесвіту і нових взаємовідносин з ним, сприймаючи себе як частку і продовження Всевишнього на Землі!

Не менш важливою за сформовані вище складові духовного життя людства є мистецтво. Про роль мистецтва можно говорити дуже довго і це має бути темою окремої розмови. На даний же момент необхідно зробити акцент на безпосередньому призначенні даної складової в бутті суспільства, а саме: на «гармонізації» і «налаштуванні» свідомості людини на єдність і красу живого розумного Всесвіту, на творче служіння Природі. Мистецтво це перш за все «камертон» спільного гармонійного існування людини і природи, це творчий пошук нових ідеалів і напрямків розвитку не просто людства, а в єдності з усім Всесвітом. І в цьому відношенні мистецтво має притримуватись «золотої» середини не копіюючи те що вже є, але й не виходячи далеко за межі природного, де воно перетворюється з інструменту позитивного розвитку в інструмент «абстрактно-руйнівного» напрямку. Основним правилом в мистецтві, як і в інших складових духовної сфери життя має бути «почуття міри», «не нашкодити», відчуття межі, критичного переходу.

Невід’ємною частиною духовного життя людини і суспільства в цілому є культ(у)Ра. В узагальненому вигляді в поняття Культури входять фізична культура тіла і культура помешкання, а також культура взаємовідносин у суспільстві і між людиною і природою.  Розбудовуючи свою систему життєзабезпечення людина не лише «продовжує» їх, але в більшості випадків замінює їх на штучні, що призводить останні до деградації і відмирання. В свою чергу, зміна природних функцій (ніг – колесами, розумової діяльності мозку – комп’ютером і т.д.) робить саму людину без замінників нежиттєздатною. Користуючись «розбудованими конструкціями» людина не повинна перейти критичну межу власної неповноцінності. Якщо для підтримки фізичного стану м’язів ніг треба пройти за день в сумі не менше 20 км – ми маємо це робити. Саме в даному аспекті і лежить проблема фізичної культури. Проблема культури помешкання тісно пов’язана з принципом Короленко-Кюрі згідно з яким, «в якому середовищі ти мешкаєш, такий ти і сам». Чистота, затишок, квіти, рушники, гармонія і краса помешкання створюється людиною і зворотнім чином впливають на духовний стан людини, на її думки, емоції, бажання. Не можна замінити живе помешкання на «офісно-пластикове», не просто штучне, але й шкідливе. І знову таж проблема: де межа втрати позитивного впливу помешкання на людину і де починається його негативно-руйнівна дія?

Розглядаючи проблеми культури не можна обійти проблему спілкування людей між собою. Щоб розуміти думки, вчинки і дії іншої людини, вирішувати спільні задачі, необхідно якомога частіше спілкуватись, приводити власні думки і дії до єдиного суспільного знаменника через постійне «тестування» в момент спілкування. Відсутність навичок культури спілкування веде до неузгодженості дій і негативних наслідків. Культура спілкування виховується в колективі починаючи з сім’ї, дитячого садка, школи, в процесі рішення спільних задач. І якщо це проблема існування і рішення, то нині, в процесі «посередково-технічного», віртуального спілкування значна частина емоційно-психічних і морально-етичних складових або атрофуються, або ж набувають гіпертрофічного вигляду з непередбачуваними наслідками аж до суїцидів і інших розладів психіки і свідомості.

В плані взаємовідносин між людьми неможливо обійти питання «цінності» самого буття людини. Якщо навіть за відсутності «мертвої», штучної оболонки між людиною і природою людина використовувала інших людей для своєї «розбудови», то в епоху «капіталу» і штучного середовища сама людина «стає» і приймається в якійсь мірі як «штучна» конструкція, як об’єкт споживання, як товар купівлі, обліку, продажу, як інструмент досягнення бажаного (задоволення чи адреналіну), як склад запчастин для власного організму. Нівелюється саме поняття живої, духовної, божої людини,  залишається «продукт» суспільства.

Подібні речі спостерігаються у взаємовідносинах людини з природою, коли людина, що відгородила себе від живого Всесвіту мертвою оболонкою штучних конструкцій екстраполює їх властивості в оточуючий живий простір, коли жива істота чи рослина в людській свідомості набуває рис машини, стільця, сміття. І знову те ж риторичне питання: а де межа? І знову та ж сама відповідь: поки лише досвід спроб і помилок (бажано щоб вони не були фатальними для людства), доки людство не вирішить і цю проблему Культ(у)Ри.

За неможливості забезпечення життя продуктами харчування ескімоси, народи майя, японці з піснями і танцями відвозили своїх непрацездатних батьків до Раю (на кладовище), зберігаючи тим самим продукти для дітей і для майбутнього життя. Для батьків то було «зло», але це давало можливість вижити родині і то було «добро».

Говорячи «любов врятує світ» маємо згадати, що людина під цим словом розуміє і «боже» і «не боже», егоїстично-людське. Існує чотири види любові: до рідних і до родини, до всіх речей які покращують умови життєдіяльності (машини, пиріжки, комфорт і т.д.), до протилежної статі (кохання) і найважливіша – божа, до всього сутнього. Саме остання ні на що не претендуючи і майже відсутня у більшості людей, має стати головною після любові до всевишнього.

.